ГОЛОВНА | БЛОГИ | ПРО НАС | АРХІВ | ФОТОСЕРВІС | КОНТАКТИ | ВХІД НА САЙТ
Блог Марка Файнера
24-12-2018 21:04

ЗБОЧЕННЯ ТА МАНІПУЛЯЦІЇ

Знаю, чому мене не люблять у Мінрегіоні, хоча казати «не люблять» занадто м’яко. Терпіти не можуть. При згадуванні мого прізвища їх аж тіпає. Колеги, яких іноді запрошують у Міністерство для «перекладу» моїх наукових статей і доповідей (бо чиновники там здебільшого непрофесійні і тупі), не раз розказували мені про це. Моя «провина» полягає в тому, що бачу будівництво винятково крізь призму бетону і залізобетону, а Державу як будівлю, адже як і що будуємо – така і Держава.

У нормативних документах і проектній документації багато грубих помилок і прорахунків, а керівництво Міністерства за нібито своїми стратегічними планами не володіє концепцією розвитку галузі. Але будівництво це не тільки цемент, арматура, бетон і залізобетон, а ще й деревина, фарби, полімери, сантехніка, інженерні мережі, геологія та ще багато не менш важливих речей. Отже, виходить, що підстав для абсолютизації проблеми немає, а я зі своїми зауваженнями, розробками і конкретними пропозиціями дещо професійно деформований, якщо не професійно збочений. До того ж отримую за свою діяльність гроші, і немалі. Правда, не з державного бюджету, як мої колеги з НДІ та вишів. Але звинуватити мене в маніпуляціях для отримання зиску, все ж таки, можуть.

До чого я по це? А до того, що подібне спостерігаю в нашому житті. От, візьмемо для прикладу проблему української мови, від якої (проблеми) вже десятиліття трусить всю країну. Скажу відверто, що мене теж обурює, коли продавці та офіціанти не хочуть спілкуватися зі мною державною українською мовою, коли в українських містах не бачимо вивісок українською мовою, коли в наших державних установах і в транснаціональних корпораціях спілкуються винятково російською та англійською. Але й не вбачаю в цьому великої проблеми, тим паче трагедії. Адже суспільство послідовно і впевнено всмоктує в себе українську мову і культуру, а державній мові приділяється серйозна увага зі сторони влади (чого не скажеш про мови і культури малочисельних етносів). Можливо, не так скоро, як хотілось би, та ми йдемо до норми. Є певні природні та штучні протидіяння. Однак для досягнення мети потрібно, крім усього, ще трохи попрацювати, а не займатися пустими балачками про мову і культуру. І активніше пропагувати українську мову і культуру не тільки в Чернівцях, Івано-Франківську та Тернополі, де їх і без агітаторів знають і шанують, а їхати в Харків, Херсон, Одесу, Миколаїв, Лисичанськ і Краматорськ, де проводити заходи не на філологічних факультетах університетів, а на підприємствах, вокзалах, базарах…

Не вважаю цю проблему трагедією ще й тому, що знаю багато чудових сімей, у яких десятиліттями батько розмовляє російською, мати – українською (або навпаки), і діти в них народжуються нормальні, розумні діти, які будуть любити і українську, і російську мови.

Та й пропагандисти української мови здебільшого паркетні фахівці, які дуже часто просто не володіють реаліями. Мабуть, вони не знають, що майже вся технічна документація на атомних та гідроелектростанціях російською мовою, що методи проектування конструкцій розписані російською тощо. Отже, я підозрюю групу настирних агітаторів у професійному збоченні чи маніпуляціях з метою отримання зиску. Іноді навіть складається враження, що боротьба з домінуванням російської мови ведеться для заміни її англійською чи німецькою. І не безкорисно це робиться, а за гроші з державного бюджету.

Пам’ятаю, як у 90-х дехто відмивав великі гроші, замінюючи печатки та фірмові бланки україномовними, а також на просвітницькій діяльності. Та й сама головна пропагандистка мови (за що їй, звичайно, респект), працюючи екзаменаторкою, одночасно непогано підробляла на репетиторстві абітурієнтів.

В окремих випадках таке професійне збочення разом з амбіціями та маніпуляціями перетворюється в психічні розлади та політику. Адже всі ці сучасні ідеології «комунізму», «лібералізму», «націоналізму» та інших педоралізмів – не що інше як інтелектуальні збочення та маніпуляції свідомістю людей. Наскільки все це серйозно, свідчить досвід більшовизму або нацизму, коли люди за марева, що називалися комунізмом або націонал-соціалізмом, готові були віддати своє життя. Яскравий приклад тому шизофренія Троцького та Гітлера. Та й нинішній український патріотизм я назвав би точніше – «комерційний націоналізм». Адже всі лідери націоналістичних організацій добре розуміють безперспективність цієї нафталінової міхновсько-донцовської ідеології (як, до речі, і марксизму-ленінізму). В кращому випадку вона отримає не більше 10% підтримки населення України, але ці голоси забезпечать керівникам їхніх організацій відповідну долю у бюджетному кориті та посади.

І політика, на мій погляд, це не що інше як мутної води маніпуляції, тобто спекуляції на щирих почуттях і бажаннях трудового народу жити краще.

Адже на чому спекулюють комуністи? На соціальній нерівності. Але люди по своїй природі вже нерівні. Щоб установити справедливість, достатньо відповідних заходів до кількох сотень злодіїв, шахраїв і бандитів, більшої активності трудових колективів та профспілок.

На чому спекулюють націоналісти? На любові до свого етносу. Але хто заважає нам любити свій етнос, своїх співгромадян, свою країну, захищати територіальну цілісність Держави, права та свободи людей без усяких ідеологій за рахунок самоорганізації?

«Ти повинен більше працювати і ризикувати, для того щоб купити мені діаманти. Ти ж мужчина». От вам приклад маніпуляції деяких жінок. І будьте певні, що в разі хвороби чи каліцтва така подруга вас покине першою.

«Ви повинні всі свої статки віддати на Храм Божий» – приклад маніпуляцій пасторів окремих релігійних сект. Насправді значна частина цих коштів піде на маєток пастора та в його кишеню.

А як розуміти головну тезу українських націоналістів, що Держава повинна першочергово турбуватися про титульну націю, український етнос, що наша земля повинна належати виключно українцям? За такою логікою і лікувати, і навчати тощо слід у першу чергу етнічних українців. Подібне в нас уже було в політиці «національних кадрів» совєтів, коли талановитим представникам інших етносів для отримання вищої освіти чи захисту дисертації доводилось переїжджати на Урал або в Сибір, або взагалі емігрувати. І наскільки це справедливо, коли в Україні проживають до 20 інших етносів, які поселились на цій землі і захищали її ще за кілька століть до слов’ян; коли віддані цій країні їхні батьки проливали кров за цю землю та наш народ? Уявіть собі, нащадок запроданця, фашистського поліцая або ката-енкаведиста каже внукові ветерана іншої національності: «Це моя земля, а ти тут чужинець!».

Отже, вся ця псевдопатріотична ідеологія – не що інше як маніпуляції з метою отримання власного зиску або ворожий проект розколу Держави. Треба позбавитись і від сталінського терміну нацмени (національні меншини), бо немає великих і малих національностей, і кожен етнос треба берегти так, як і український.

Ще треба, нібито, підвищити практичну підготовку студентів, а насправді відмити декілька мільйонів, коли студенти не практикуються в полі, а на курортах будують дачі для відпочинку ректорів. От вам ще один приклад маніпуляції.

Постійно маніпулюють нашими шляхетними почуттями всі можновладці. Чого тільки варті їхні реформи «для блага країни», коли мільйони людей ледве виживають і змушені виїздити за кордон. А в результаті пенсійної реформи реальні розміри пенсій знизилися вдвічі. Ось така турбота про народ!

До того ж «для стабілізації банкової системи» вони завалили майже 100 банків, а насправді вкрали заощадження трудового народу й одним махом знищили провідну силу Майдану – середній клас.

До маніпуляцій з метою дорватися до державного корита вдаються практично всі політичні партії, особливо перед виборами. Наше завдання не повестися на ці фортелі, популістські гасла та гречку, а обрати достойних.

Отже. Слава здоровому глузду! Слава Україні!

P. S.

Випереджаючи нападки диванних псевдопатріотів, запевняю, що від шляхетних думок і гарних балачок про Україну та українців дуже велика відстань до конкретних дій і справ по захисту країни, прав і свобод громадян, зміцнення Держави та її розвитку.

Нехай кожен сам собі відповість на прості питання: «Що конкретно корисного я зробив для Держави – що збудував, виробив, захистив тощо? Чи не прикриваю я солодким марнослів’ям свій паразитизм?».

На злі й образливі коментарі відповім адекватно, не підбираючи слів. За конструктивну критику та зауваження буду вдячний.

Переглядів (912) / Коментарі (10)
Додати свій коментар
  Ваше ім'я
  Місце проживання
  Введіть код
 оновити код
 
 
Увага, коментарі не відповідаючі нашим вимогам будуть видалені.
зачекайте ...