ГОЛОВНА | БЛОГИ | ПРО НАС | АРХІВ | ФОТОСЕРВІС | КОНТАКТИ | ВХІД НА САЙТ
Блог Георгія Манчуленка

Народний депутат Україн II, III, IV скликань. Офіцер повітряно - десантних військ в запасі. Заступник начальника експедиції "Україна - Північний полюс - 2000".
05-01-2019 17:47

Оце «життя», або Інтеграція від інтеграції різниться. Ч. 4

   Читайте початок статтіЧ. 2, Ч. 3.  
   А якщо на додачу до вказаних вище суспільних проблем взяти впливаючу на неабиякий відсоток українського суспільства УПЦ МП, значна або й переважна частина якої при активній участі добкіно-вілкулів проводить багаторічну, фактично від 24 серпня 1991 року, підривну антиукраїнську діяльність в інтересах Московщини супроти єдності Українського народу, особливо після розпочатої РоССієй війни проти України (моя стаття «Молитва за Україну» розказує і про це), то, попри оприлюднені чомусь аж останнім часом  СБУ чисельні факти такої роботи, зокрема у Криму (ось, що в інтерв’ю телеканалу «Прямий» 24 грудня 2018 року розказав народний депутат України, голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров: «Я би, можливо, так ще гаряче не говорив…, якщо би я в Криму не бачив, як в церквах УПЦ Московського патріархату в перші дні російського вторгнення зберігалася зброя, туди приходили люди, яких перекидали з Краснодарського краю. Вони там переодягалися в форми і там вони отримували зброю. Це говорить про те, що до того моменту церква православна, яка знаходилася на території України, отримувала прямі вказівки з Москви. Будь-яка церква, будь-який релігійний центр, будь-яке віросповідання, на які, безумовно, мають будь-які громадяни України право, в тому числі мусульмани, іудеї, католики й інші, – вони не мають виконувати вказівки з іншої держави») та на Донбасі (раніше спецслужба цього не бачила чи не хотіла бачити?), жоден представник вказаної московитської церкви не притягнутий до кримінальної відповідальності, хоча це пряма відповідальність СБУ.
   Чи візьмемо проблему із надто запізнілим, від 31 жовтня 2017 року – через три з половиною роки від початку російської агресії, посиленням антитерористичного й контррозвідувального режиму, розкриту у моїй праці «І навіть це таки дійшло!»…   
   Оскільки тут мова йде про СБУ, то в контексті її діяльності варто згадати й Віктора Медведчука, про котрого вказавана вище моя публікація «Або незалежність, або олігархи!» вже дещо розказувала, але далі йтиметься про пов’язані з ним деякі інші цікаві моменти…
   Отже, 28 лютого 2018 року Президент України Петро Порошенко сказав: «Є так звана гуманітарна група, яка займається питанням звільнення заручників. Це не Мінська група, вона є частиною тристоронньої контактної групи. Колишній голова СБУ призначив в цю групу Віктора Медведчука. Я про це знав (важко собі уявити, щоб керівник СБУ зробив подібне призначення без доручення або принаймні згоди Президента України – примітка моя)…  Ми намагалися застосовувати різні канали комунікації…Я маю визнати, що найбільш ефективним виявився Віктор Медведчук. Знаєте чому? Тому що рішення про звільнення приймає безпосередньо Путін» («УП»: «Медведчук виявився найефективнішим для обмінів – Порошенко», 28 лютого 2018 року).  
   Того ж дня колишній голова СБУ Валентин Наливайченко спростував сказане Президентом України: «Ініціатива залучити Віктора Медведчука до процесу звільнення полонених належала не мені, а Порошенку
   Коментуючи сьогодні обставини появи Віктора Медведчука у так званій гуманітарній групі тристоронньої контактної групи в рамках Мінського процесу, Президент сказав відверту неправду
   Варто освіжити йому пам'ять: ініціатива залучити Медведчука до процесу звільнення полонених належала виключно Петру Порошенку. Саме він дав вказівку щодо його призначення (виходить, що де-юре Медведчука призначила СБУ за дорученням Президента України – примітка моя). Це відбулося в кабінеті Президента в присутності Міністра закордонних справ Клімкіна» («УП»: «Наливайченко заявляє, що Порошенко розповів неправду про Медведчука», 28 лютого 2018 року).
   А вже 16 грудня 2018 року Президент України заявив таке: «Ми всі все розуміємо. Де-факто Медведчук є представником Путіна на цих переговорах (у Мінську – ред.)…І він є єдиним джерелом, каналом для донессення його позиції... Треба перевірити, але здається з травня чи квітня (2018 р. – ред.) він не бере участі у засіданнях ТКГ (тристоронньої контактної групи: відтоді замість Віктора Медведчука в гуманітарній підгрупі ТКГ там працюють один представник СБУ та один представник МТОТ – примітка моя)» («УП»: «Порошенко пояснив, хто такий Медведчук і чому Путін не хоче спілкуватися», 16 грудня 2018 року).
   Та далі – ще цікавіше…
   20 грудня 2018 року вбивця українців Владімір Путін видав таке: «Относительно обмена, мы этим занимались. Вот господин Медведчук по поручению Порошенко, кстати говоря (виділено мною – Г. М.), постоянно этим занимается и недавно совсем приезжал в Москву и ставил вопрос об освобождение украинских военных, задержанных в Керченском проливе, точнее в Черном море, но я уже сказал, этот вопрос можно будет решать только после завершения уголовного дела» («УП»: «Путин сказал, что говорил с Медведчуком об освобождении моряков», 20 грудня 2018 року).
   Й того ж таки 20 грудня 2018 року кум вбивці українців Владіміра Путіна Віктор Медведчук видав таємницю: «Я встречался с Президентом России по вопросу не обмена, а освобождения украинских моряков
   …я это делаю по просьбе, а не по поручению Президента Порошенко (виділено мною – Г. М.)» («УП»: «Медведчук рассказал о встрече с Путиным и переговоры относительно украинских моряков», 21 грудня 2018 року).
   Після прочитання цієї інформації щодо участі Медведчука у Мінському процесі можна остаточно заплутатися: то хто ж все-таки його, як представника України, де-факто проштовхнув до складу гуманітарної підгрупи ТКГ – СБУ, Президент України чи Прєзідєнт РоССіі Путін – московитський людиновбивець українців?
   Отакі стосунки української влади з кумом Путіна, лідером «АнтиУкраїнського вибору» й ворогом європейської інтеграції України Віктором Медведчуком допомагають внутрішньоукраїнській інтеграції й зміцнюють єдність Українського народу?! Та навпаки – вони руйнують цю інтеграцію-єдність, бо народ, дивлячись на подібні, м’яко кажучи, несправедливі речі, особливо його активна патріотична частина, озлоблюється проти української влади, а значить – й проти правоохоронних органів, бо вони так само є владою! Медведчук псує імідж Президента України Петра Порошенка. Українські правоохоронці (ще нереформовна СБУ, будучи спецслужбою, теж до них відноситься) мали б затримати Віктора Медведчука за його «заслуги» перед Україною і обміняти путінського кума на всіх безпідставно утримуваних РоSSієй українських громадян. Путін, як справжній кум, зобов’язаний був би визволити свого кума Медведчука – представника у переговорному процесі й відпустити українських політв’язнів, тим паче, що його кум має чималі заслуги перед Московією на антиукраїнському фронті. Ось такий крок української влади вилився б у її, включаючи Президента України, значно більшу підтримку українськими людьми, ніж залучення Віктора Медведчука до переговорів зі звільнення українських бранців РоССіі, та надзвичайно зміцнив би внутрішньоукраїнську інтеграцію!
   А то виходить навпаки: незрозумілі дії владних структур, зокрема СБУ, приводять до взагалі абсурдної ситуації, котру на своїй блоговій сторінці «УП» 29 грудня 2018 року показав народний депутат України Ігор Луценко в публікації «Сенсаційний успіх Служби безпеки України!»: «Не стомлююсь вітати СБУ з новими професійними досягненнями. На цей раз пишаюся київськими співробітниками Служби, котрі на днях знешкодили небезпечну злочиницю – вкладницю неплатоспроможного VAB-банку, котра вимагала від мільярдера Бахматюка повернути їй її ж вклад.
  
Нагадаю, це не останній успіх нашої спецслужби. Нещодавно СБУ прорапортувала, що не знайшла жодних доказів колаборантства Ахметова, Королевської чи Єфремова.
   І тепер – новий успіх. Аграрний магнат Бахматюк може спати спокійно. 28 тисяч штатних співробітників Служби безпеки на гроші платників податків охороняють спокій власника банку-банкрута».    
   Недоробки українських спецслужб, зокрема відносно путінського кума й абсурду, повідомленого Ігорем Луценком 29 грудня 2018 року, та ті, що показані в цих трьох крайніх моїх дослідженнях, теж ослаблюють внутрішньоукраїнську єдність.
   А от повне реформування за стандартами НАТО силових структур України – МО (ЗСУ: моя робота «Крилатій піхоті» підрізали крила…» розкриває окремі аспекти такої реформи українського війська), СБУ і МВС (Національної поліції: у моєму матеріалі «В Європу – без сміття! Про деякі першочергові кроки нової влади» розповідається про окремі нюанси потрібних їй змін, включно із СБУ, прикордонниками та НГУ; Держприкордонслужби: моя публікація «Лист Голові Комітету Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції…» показує її серйозні проблеми; Національної гвардії: у моїй статті «Про колізії з Державною прикордонною службою України і не тільки… » містяться деякі пропозиції щодо її поліпшення) – та всебічне їх зміцнення тільки посилюватиме внутрішньоукраїнську інтеграцію.
                      Що ж послаблює інтеграцію України й
                          українську євроінтеграцію?
   Ну, а певне, не без закордонного втручання, загострення ситуації в Україні після набуття чинності вкрай потрібним Законом України «Про освіту» (особливо це стосується його статті 7 «Мова освіти») висвітлило не тільки сущих на українській землі противників єдності України, але й зовнішніх, котрі до того ж виявилися опонентами української європейської і особливо євроатлантичної інтеграції, що детально змальовує моя дослідницька праця «Друзі» України?». Та крім освітянського питання, де на безпідставно непримиренних позиціях українського опонента залишається Угорщина, появилося ще й історичне, у якому схожу позицію до угорської, показану в моїй роботі «Друзі» України? Угорський та польський зрізи», без достатніх на то аргументів займає Польща, але котра, на відміну від Угорщини, хоча б не шкодить українській європейській і євроатлантичній інтеграції. При цьому відомий польський політик, Президент Республіки Польща 1990 – 1995 років Лех Валенса наголошує: «Немає вільної Польщі без вільної України».
   Натомість, крім окремих українських закордонних «друзів» (про й ще деяких із них розповідає моя стаття «Австрійсько-російські танці на українських кістках»), українській євроінтеграції заважає і те, що для української влади РоSSія, попри всі скоєні нею злочини проти Українського народу, включаючи вбивство майже 11-и тисяч людей, попри окупацію Криму, Севастополя та частини Донбасу, попри «Керченську провокацію», продовжує залишатися «країною, з якою ми торгуємо», вагомим торговим партнером, підтвердженням чому є мій матеріал «А «ми торгуємо»… Оцініть верх цинізму!», хоча дана вагомість під час триваючої від весни 2014 року війни мала би бути вже нульовою, а натомість – переключитися на інші ринки збуту, включаючи ЄС, тим паче, що УА між Україною і ЄС діє із 1 вересня 2017 року (повна назва «Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони», тимчасово, частково застосовувалася ще із 1 листопада 2014 року), невід’ємною частиною котрої (Розділ ІV) є Угода про глибоку та всеосяжну зону вільної торгівлі, тимчасове застосування якої почалося 1 січня 2016 року. Так само ця українсько-російська торгівля шкодить і внутрішньоукраїнській інтеграції, бо величезна кількість українських жителів не розуміє, як можна українській владі в умовах розв’язаної Московщиною війни проти України продовжувати торгувати з РФ, ніби нічого й не сталося. Дане нерозуміння лише поглиблює розбіжності між українською владою та Українським народом, що, своєю чергою, зовсім не сприяє посиленню єдності України, а тітки послаблює її.
  На жаль, українська влада не лише веде торгівлю із російським агресором: вона не те, що не обмежує, а, навпаки, дозволяє підприємницьким колам РоSSіі спокійно вести свої справи на українській території – тому ж путінському олігарху Алєксандру Бабакову, про котрого розповідає моя публікація «Євробачення 2009 – Євробачення 2017», та навіть заохочує їх, як це підтверджується моїм березневим 2018 року дослідженням «А «ми торгуємо»… національною безпекою України?» про торгівлю ліцензіями на користування українськими радіочастотами для запуску мобільного 4G-звязку.
   Народний депутат України Дмитро Ярош 8 грудня 2018 року у своєму Facebook написав: «Одним із… імперських тягарів є присутність, на п’ятому році Війни за Незалежність, російського бізнесу в Україні. При тому це не тільки матеріальний фактор, це, в першу чергу, фактор морально-психологічний, який підриває єдність нашого народу (виділено мною – Г. М.), деморалізує особовий склад Збройних Сил України, СБУ, МВС тощо, революціонізує пасіонарну частину нашого суспільства, а отже, призводить до дестабілізації загальнодержавної ситуації та послаблення Тилу. А без міцного Тилу – перемоги на Фронті досягнути неможливо!..
   Знаю, що вирішення цього питання максимально гальмується. Здогадуюсь чому: мабуть, у багатьох владоможців з цими «бізнесами» є спільні інтереси.
   Та незважаючи на це, звертаюсь до Голови, Секретаря і членів РНБО, із закликом негайно прийняти відповідне рішення і покласти край діяльності ворожих економічних структур в Україні.
   Також хочу нагадати керівництву Держави, що у Війні за Незалежність або Перемагають Всі, або програють – теж Всі. А вам є що втрачати у випадку програшу...».
   Ну й на прес-конференції 20 грудня 2018 року Владімір Путін пріпєчатал: «…Украина остается одним из наших крупнейших торгово-экономических партнеров. Торговый оборот между Украиной и Россиейрастет, в том числе вырос на нынешний год (виділено мною – Г. М.)» («УП»: «Путин сказал, что говорил с Медведчуком об освобождении моряков», 20 грудня 2018 року). Після сказаного Путіним просто немає немає нормальних слів для обурення, крім нецензурних, бо зростаючий «торговий оборот мєжду Украіной і Россієй» та «присутність, на п’ятому році Війни за Незалежність, російського бізнесу в Україні», згідно виразу Дмитра Яроша, дійсно розхитують єдність Українського народу і підкошують, підточують силу України як держави, тобто шкодять внутрішньоукраїнській інтеграції, про що я вже говорив вище, й цим самим перешкоджають українській євроінтеграції, адже слабка держава має обмежені ресурси для її реалізації.
   Але євроінтеграція України, як і врутрішньоукраїнська інтеграція, страждає не лише від дій зовнішніх, типу Угорщини, але й від учинків внутрішніх опонентів (мимоволі чи переконаних), зокрема від непродуманих рішень можновладців, скажімо таких, які описані у моєму матеріалі «Непрофесіоналізм і політична шизофренія» про різне трактування українською владою в особі парламенту результатів російських «виборів»2016 та 2018 років у окупованих Криму і Севастополі. Двоякий підхід до Росії бачать далеко за українськими межами, що не додає авторитету Україні в очах її західних партнерів, та бачить Український народ, котрий після цього ще більше зневірюватиметься у своїй українській владі, а слабка, без вагомої підтримки народу, влада, в свою чергу, послаблює єдність України, бо народ і можновладці стають жорсткими антагоністами, а їхній антагонізм свого часу породив Помаранчеву революцію й Революцію Гідності, коли переможцем став народ (є над чим задуматися українській постєвромайданній владі).
   Категоричними противниками двоякого підходу до Москви були українські дисиденти та політв’язні часів СССР – політічєскіє каторжнікі, які (певна їхня частина) після відновлення Україною незалежності стали відомими й впливовими українськими політиками, бо вони чудово розуміли одвічну неперервну ворожість Московії – РоSSіі до України, наприклад Вячеслав Чорновіл і Левко Лук’яненко, котрому призначена моя посвята «Герої не вмирають!».
   Ті українські політичні діячі, що пройшли страшні, смертельно небезпечні, совєтскіє лагєря, караючись там багато років, у силу власних розуміння й можливостей завжди дбали про внутрішньоукраїнську інтеграцію – єдність України, тобто Українського народу, та про українську євроінтеграцію.
   Так само категоричними противниками двояких стосунків із Московією є сформовані уже в умовах незалежної України без дисидентсько-політв’язнівського досвіду, багато все таки – не без впливу українських політичних невільників, часто молодші за них віком політики і громадські діячі – дієві тверді українські націоналісти й державники-патріоти, бо ми розуміємо, що міцна одна-єдина соборна Україна стає неможливою при заграванні з РоССієй, для котрої існування української державної незалежності є неприпустимим.
   А ось як «дбав» про єдність України і українську євроінтеграцію Леонід Кучма, сковуючи мою Батьківщину московітско-СНГовскімі кандаламі, демонструє моя аналітична праця «Дружбани!». Включно й через таке кучмівське «дбання» і його дружбанство з Путіним Україна отримала російську збройну агресію – загрозу внутрішньоукраїнській інтеграції та євроінтеграції України!
   Ну, а про собаку, пса поганого, дружбана Кучми, вбивці українців, ворога України й вождя московитської антиукраїнської війни Владіміра Путіна, котрий всіма силами прагне зруйнувати внутрішньоукраїнську єдність та перешкодити українській євроінтеграції, розказує моя публікація «Московітскій дружбан – собача людина чи людина-собака, або Homo putinus», і таким чином після цього можна підводити риску під даним моїм детальним дослідженням, й підбивати певні підсумки. Отже, далі будуть…
                                          Висновки
   Українська влада, яка відбулася у 2005 та 2014 роках не усунула тих причин, висвітлених вище, зокрема засилля корупції, вседозволеність олігархії й можновладців, через котрі відбулися спочатку Помаранчева революція  і потім Революція Гідності, що гальмує внутрішньоукраїнську інтеграцію та євроінтеграцію України, й при цьому всім, владі особливо, слід пам’ятати, що недоробленість першої революції, включаючи колаборацію постпомаранчевої влади зі своїми переможеними промосковитськими опонентами, привела до реалізації другої, а недовершеність другої може привести до здійснення третьої революції, яка в умовах війни з РоССієй може мати трагічні наслідки для української державності, чого Український народ, найперше його патріотично-пасіонарний сегмент, зобов’язаний не допустити за жодних умов, так само, як і зобов’язаний не допустити будь-яких компромісів постєвромайданної влади із переможеними проросійськими силами після повалення Януковича та тим більше – їхнього реваншу (моя стаття «Тель-Авів – Москва – Київ» містить деякі застереження на цю тему). Далі…
   Я так розлого цитував і аналізував вислови окремих державних дічів, політиків, експертів й рішення окремих владних інституцій, щоб ґрунтовно показати, на яких позиціях вони знаходяться та як ці позиції відбиваються на єдності України і українській євроінтеграції. Кожен читач, знайомлячись з ними безпосередньо, має змогу одразу зрозуміти їхню сутність й побачити що є що та хто є хто.
   І всім, напевно, зрозуміло й добре видно, що ситуація, коли людина вкорочує собі віку, оскільки її місячного заробітку не вистачає на оплату комунальних послуг, а державний управлінець при цьому отримує за місяць 462 тис. грн, є неприйнятною, бо вона творить соціальну несправедливість та принижує людську гідність, порушуючи цим самим Конституцію України. А хто створив цю ситуацію? Українська влада!
   Так само неприйнятною є ситуація, коли неефективне управління країною не дозволяє Українському народу для свого гідного життя разово заробити 26,6 млрд доларів і додатково щорічно заробляти 8,6 млрд доларів. Хто ж створив цю ситуацію? Українська влада!
   Так само неприйнятною є ситуація, коли квиток на літак рейсом Київ – Лондон авіакомпанії Ryanair коштує 158,63 грн, а квиток на літак рейсом Чернівці – Київ авіакомпанії МАУ коштує 263 грн при купівлі за 10 (!) місяців, а при купівлі за більш прийнятних термінів – 1417 грн з умовою придбання в обидва боки (?).Й хто ж створив цю ситуацію? Українська влада!
   Так само неприйнятною є ситуація, коли квиток на літак рейсом Київ – Лондон авіакомпанії Ryanair коштує 158,63 грн, а залізнична плацкарта рейсом Чернівці – Київ коштує 215 грн та автобусний квиток цим же рейсом коштує орієнтовно 315 грн. Знову ж таки, хто створив цю ситуацію? Українська влада!   
   І про яку внутрішньоукраїнську інтеграцію – інтеграцію України при подібних внутрішньоукраїнських цінах на транспорт, порівняно із 158,63 грн, може йти мова?!
   Отака транспортна цінова ситуація теж принижує людську гідність.
   Так само неприйнятною є ситуація, коли «заборонена» КПУ – антиукраїнська російська агентурна мережа на території України – ворог внутрішньоукраїнської єдності й української євроінтеграції продовжує спокійно працювати навіть під час ведення РоССієй війни проти України (у моїй праці «12 «апостолів» про це ворожо-зрадницьке комуністичне кубло надано багато цікавої інформації), а її лідера – першого секретаря ЦК КПУ Петра Симоненка проведений 3 січня 2019 року у Києві 54-й позачерговий партійний з’їзд одноголосно висунув кандидатом на посаду Президента України від КПУ (інтернет-сторінка КПУ: «ІНФОРМАЦІЙНЕ ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ПОЗАЧЕРГОВИЙ 54-Й З‘ЇЗД КОМПАРТІЇ УКРАЇНИ», 3 січня 2019 року). Ось що про даний абсурд сказав Генеральний директор Всеукраїнської громадської організації (ВГО) «Комітет виборців України» Олексій Кошель: «Ми всі пам’ятаємо історію про те, що «Комуністична партія» підлягає забороні відповідно до закону про декомунізацію, однак останні кілька років Міністерство юстиції безуспішно бореться із комуністичною партією…
   Ми живемо в реаліях, коли реформа декомунізації виявилася безуспішною, і була проведена у дуже короткий період часу, і для багатьох навіть важко повірити, що в цей самий час «Комуністична партія» офіційно продовжує діяти, офіційно є зареєстрованою, і має всі права, що й інші політичні сили. Скільки б не було запитань у правоохоронних органів до Петра Симоненка, але сьогодні, на превеликий жаль, ця партія має право висувати його, як кандидата в президенти
   Була низка публічних звинувачень на адресу «Комуністичної партії» з питань фінансування цієї політичної сили, тобто кількість коштів, які вони декларували у своїх офіційних звітах, була неспівмірною з тим, що партія орендує офіс, проводить інформаційну діяльність, видає партійну газету… Думаю, участь у виборах Петра Симоненка, це та категорія кандидатів, які намагаються надати політичного забарвлення кримінальним справам проти них, або майбутнім кримінальним справам» (інтернет-сторінка Громадського радіо: «У «Комітеті виборців України» прокоментували висування кандидата від «Компартії» на виборах президента», 3 січня 2019 року).
   Але тут є один нюанс, про котрий той же Олексій Кошель 4 січня 2019 року розповів інтернет-ресурсу «ГОРДОН»: «Заява КПУ про висунення Симоненка кандидатом у президенти – винятково декларація про наміри. Це символічна заява, яка не може мати юридичних наслідків. Адже закон про вибори чітко зазначає, що партії, які потрапляють під дію закону про декомунізацію, брати участь у виборах не можуть. А отже, ЦВК не зможе зареєструвати кандидата від Компартії. Але ніхто не забороняє Симоненку балотуватися самовисуванцем. Тому його поява у виборчому списку цілком можлива. Водночас у своїй агітації він зможе вказувати, що представляє КПУ» («ГОРДОН»: «Кошель: ЦВК не зможе зареєструвати кандидата від Компартії. Але ніхто не забороняє Симоненку балотуватися самовисуванцем», 4 січня 2019 року). Тобто, всеж, на жаль, комуністично-московитський прихвостень, любитель РоССіі й не по-комуністичному розкішного життя, апологет федералізації України, ворог внутрішньоукраїнської єдності та української євроінтеграції Петро Симоненко може бути кандидатом на пост Президента України. Дожилися!
   І знову ж таки, хто створив цю ситуацію із КПУ? Українська влада! Отака владна «заборона» компартії – це знущання над Українським народом й приниження людської гідності українців, адже люди бачать антиукраїнську сутність КПУ!
   Українська влада, принижуючи гідність українських людей, наражає себе та внутрішньоукраїнську інтеграцію на велику небезпеку.
   Й хто ж повинен виправити ці всі перелічені абсурдні, несправедливі ситуації? Українська влада! Під тиском Українського народу!
   Погана, слабка, неефективна, непрофесіональна українська влада – це могильник внутрішньоукраїнської інтеграції, який так само може стати і гробовищем євроінтеграції України!
   Український народ, всі ми, звичайні українські люди, маємо поступати так, як належить у подібній ситуації: спільно стати могильником поганої, слабкої, неефективної, непрофесіональної української влади.
   Український народ, всі ми, звичайні українські люди, маємо не допускати до української влади поганих, слабких, неефективних, непрофесіональних людей.
   Український народ, всі ми, звичайні українські люди, маємо формувати ефективну, професіональну, сильну українську владу, котра зобов’язана служити нам і таким чином цементувати внутрішньоукраїнську інтеграцію – єдність між українськими людьми й цим самим утверджувати українську євроінтеграцію.
   Український народ, всі ми, звичайні українські люди, у випадку, коли навіть ефективна, професіональна, сильна українська влада почне курвитися, маємо з нею поступити так, як із поганою, слабкою, неефективною, непрофесіональною українською владою.
   Значить Український народ, всі ми, звичайні українські люди, маємо бути постійно активними та небайдужими, а не лише тоді, коли українська влада вже зовсім перестає рахуватися з людьми і людям не залишається іншого виходу, крім вдавання до крайніх дій – повставати, виходити на Майдан, як це було під час Помаранчевої революції й Революції Гідності: влада завжди повинна відчувати народний пресинг та пам’ятати про свою відповідальність перед Українським народом, котрий її формує і утримує, побоюватися його, бо лише при авторитарних або тоталітарних режимах, чого в Україні немає й, надіюся, не буде, народ боїться владної машини, адже конституційною нормою прямої дії є служіння влади народу, а не навпаки – народу владі.
   Свого часу польсько-совєтскій письменник Бруно Ясенський (насправді – Віктор Зисман), знищений сталінським режимом СССР, застерігав: «Не бійся ворогів – у найгіршому випадку вони можуть тебе вбити. Не бійся друзів – у найгіршому випадку вони можуть тебе зрадити. Бійся байдужих – вони не вбивають і не зраджують, але тільки з їхньої мовчазної згоди існує на землі зрада та вбивство».
   І якою ж має бути українська й дійсно народна влада говорить назва моєї роботи-звіту «Україні – порядну владу і чесних депутатів! Що мною зроблено…», себто порядною та чесною, що одночасно має на увазі – і ефективною, професіональною й сильною, адже ці характеристики нерозривно пов’язані із порядністю та чесністю, адже порядна, чесна людина, займаючи владну державну посаду, подасть у відставку, якщо не справлятиметься з покладеними на неї функціями, а не триматися за владу, як воша за кожух.
   Звісно, що в Україні є певний відсоток жителів, котрим не просто байдужа внутрішньоукраїнська інтеграція, а їм навіть ворожа єдність нашої Батьківщини (на мою думку, їх може бути до 15 %), бо вони своєй Родіной счітают РоССію – найстрашнішого ворога України або інші країни. А що із усіма внутрішньоукраїнськими ворогами, засвіченими вгорі, повинна зробити справжня українська влада? Нейтралізувати! Повністю! Щоб вони не могли більше шкодити єдності України та так само українській євроінтеграції!
   Всі перелічені вище перешкоди на шляху внутрішньоукраїнської інтеграції є перешкодами й на шляху євроінтеграції України.
   Україна має достатньо закордонних, європейських «друзів», але серед них особливою агресивно-ворожою жорстокістю виділяється тільки один «друг» – РоSSія. Та Києву дуже повезло (він своїми діями навіть заслужив таке), що оці «друзі» складають абсолютну меншість перед справжніми зовнішніми українськими друзями, хоча все одно Україна повинна бути завжди готовою дати жорстоку відсіч будь-якому агресору, включаючи РоSSію, а це можливо лише при наявності потужних ЗСУ.
   Московщина – РоССія, як і колись її попередники Російська імперія та СССР (мої два матеріали про ці шовіністичні державні утворення «Чому я не хочу вертатись до СРСР?» та «Вперед – у минуле!» є стрижневими, бо показують їхню справжню сутність), будь-якими способами прагне зруйнувати єдність Українського народу й таким чином перекреслити українську євроінтеграцію.
   Ті країни, найперше європейські як близькі до українських кордонів, котрі в умовах розв’язаної РоCCієй війни (агресії) проти України продовжують загравати з нею, умиротворювати Московщину, співпрацювати із московитами у різних сферах, як то «ПП – 2» або «Турецький потік» чи в набагато дрібніших речах, фактично стають на російську сторону руйнації внутрішньоукраїнської інтеграції та перешкоджання українській євроінтеграції.
   Неефективне управління Україною руйнує внутрішньоукраїнську інтеграцію і українську євроінтеграцію, тобто погана українська влада на практиці стає союзником РоSSіі.
   Внутрішньоукраїнська повноцінна інтеграція пришвидшуватиме українську повноцінну євроінтеграцію – вступ України до ЄС, яка стане можливою лише після української повної євроатлантичної інтеграції, тобто вступу України до НАТО.
   Найвища посадова особа української влади Президент України Петро Порошенко у своїй колонці «Тримати штурвал», оприлюдненій інтернет-варіантом журналу «Новоє врємя» («НВ») 1 січня 2019 року, написав: «Україна та ЄС наблизилися один до одного як ніколи – завдяки людям, які п'ять років тому вийшли на Революцію Гідності, як точно зауважив у листопаді один з єврокомісарів. Додам від себе: жодна держава, яка не є учасником НАТО, не має таких близьких відносин з Альянсом, як Україна… Однак наш вступ до Євросоюзу та Північноатлантичного альянсу так і залишиться мрією, якщо не зуміємо забезпечити критичної маси змін, необхідних для того, щоб відповідати всім критеріям членства (українській владі – й карти в руки – примітка моя)… Так, вистояли і відновили економічне зростання. Проте більшість українців так і не відчули поліпшення добробуту, а рівень життя відновлюється повільно (вина за такий стан справ цілком лежить на українській владі, абсолютна більшість представників котрої купається в розкошах – примітка моя)… Ми створили нову антикорупційну інфраструктуру. У неї влили чималі фінансові ресурси, але поки що коефіцієнт її корисної дії мене, як і все суспільство, не влаштовує (крім неї, корупцією займаються ще й давно створені «старі» ГПУ, СБУ та певною мірою Національна поліція – примітка моя)
   Очевидна загроза реваншу проросійських сил, як відвертих, так і латентних (це стало можливим завдяки поблажливому ставленню до них української влади – примітка моя)
   Завдання… влади – міцно тримати геополітичний штурвал, поки Україна пройде вузьку протоку між Сциллою реваншизму і Харибдою популізму. Упевнений у мудрості українців, які не засумніваються в європейському та євроатлантичному курсі. Ба більше, остаточно підтвердять його. В Європі наше майбутнє».
   Нехай шлях України до Європи, до НАТО та ЄС буде коротким: для цього потрібна ефективна, кваліфікована, некорумпована українська влада, котра заради гідного життя Українського народу зміцнюватиме внутрішньоукраїнську інтеграцію – єдність усіх українських людей і всіх українських територій, що дасть можливість моїй Батьківщині здійснити повну євроатлантичну та європейську інтеграцію.
                                          «В єдності сила народу –
                                          Боже, нам єдність подай!».
   Єдність українська буде подана нам Богом, якщо Український народ і сам утверджуватиме її всіма силами, отоді й Бог, помітивши наші щирі старання, допоможе нам та подасть Україні єдність і тим самим укріпить до непереможності силу Українського народу, як це нарешті сталося з Божою допомогою після українських молитов-старань й зі створенням автокефальної – незалежної ні від Константинопольської Православної Церкви-Матері для українського православ’я Вселенського (Константинопольського) Патріархату, ні від Російської Православної Церкви-мачухи для українського православ’я Московського Патріархату (МП), невід’ємною частиною котрої є УПЦ МП, – об’єднаної Православної Церкви України під предстоятельством Митрополита Київського і всієї України.
Переглядів (472) / Коментарі (0)
Додати свій коментар
  Ваше ім'я
  Місце проживання
  Введіть код
 оновити код
 
 
Увага, коментарі не відповідаючі нашим вимогам будуть видалені.
зачекайте ...